Нема її. А щойно ж тут була,
Під светриком лежала на підлозі,
Та доторкнутись я була не в змозі
Її понадзахмарного чола.
І лиш коли світанок перейшов,
Я раптом усвідомила — відсутність.
Лиш на вологій стежці спали смутно
Сліди її маленьких підошов.
Натомість — смак прогірклої вини.
Навіщо ж сонця висвячені ризи,
Нічне безсоння, зібгана білизна
І чоловік чужий коло стіни?
Вже надвоє розплетена коса,
Уявлена замість тугого жмутку.
Стомившись від запізненого смутку,
Любов пішла подихати у сад.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- За далеким синім обрієм в Я зроду тут живу (22.02.21)
- Вимережу з гамору і криків в Благовіст (18.02.21)
- Котрийсь сон канапа марить в Благовіст (17.02.21)
- Хай буде день – зелений і терпкий в Я зроду тут живу (14.02.21)
- Я набираю номер твій в Мелодія вічних прощань (14.02.21)
- Вар’ятство. Збочення. Чаклунство в Мелодія вічних прощань (08.02.21)
- Ти не зумієш відшукати в Сонцетяжіння (02.02.21)