10 липня 2020

Нема її. А щойно ж тут була

Друк
Оцінити
(1 голос)

Нема її. А щойно ж тут була,
Під светриком лежала на підлозі,
Та доторкнутись я була не в змозі
Її понадзахмарного чола.

 

І лиш коли світанок перейшов,
Я раптом усвідомила — відсутність.
Лиш на вологій стежці спали смутно
Сліди її маленьких підошов.

 

Натомість — смак прогірклої вини.
Навіщо ж сонця висвячені ризи,
Нічне безсоння, зібгана білизна
І чоловік чужий коло стіни?

 

Вже надвоє розплетена коса,
Уявлена замість тугого жмутку.
Стомившись від запізненого смутку,
Любов пішла подихати у сад.

Останнє від administrator

Повернутись нагору