Торуючи звично щоденні маршрути,
Які не приносять колишньої втіхи,
Я хочу спитати – бо встигла забути,
Бо з пам’яттю в піжмурки грається лихо, -
Я хочу спитати у всіх коридорів,
У площ і провулків, у сходів будинку:
Чи можна впізнати по стуку підборів
З усіх перехожих – закохану жінку?
Чи викаже світу найбільше із таїнств
Закоханий почерк лункого стакато?
Я хочу спитати. Вони ж пам’ятають!
Принаймні, повинні іще пам’ятати.
Я хочу спитати, чи можна простежить
За тою, що містом несе свій неспокій?
Напевно, не можна. Чому ж так бентежно
Лунають мої нерозважливі кроки?
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- День новий прийшов в Пісні (01.07.22)
- КОНКІСТАДОР в Благовіст (26.06.22)
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)