Як високо стелиться дим
у різдвяному небі.
Себе ототожнюю з ним –
по дорозі до тебе.
Як і нема… Ніби і є
посередині зали.
Я була би навчений маг,
якби напрямки знала.
Якби вміла вмовити тишу
в мільйон мегагерців,
Усе було б значно простіше –
дорогою з серця.
Та все що я мала – мале.
Я не те рятувала.
Жахливе твоє дефіле
Я банально проспала.
Усі гігабайти
фільтрує сторможений мозок.
Хоч що не врубайте –
Волає лише «Лакримоза»*.
Хтось брилу приносить:
затнути. заїсти. забути…
Ох світе мій, котку…
А як мені з Моцартом бути?
29.12.12