І навіть фіранка мене боїться:
Коли прочиняються двері в кімнату,
Вона намагається біло тікати,
Забравши з собою свою таємницю
І пару цілком одомашнених квітів
У темних вазонах a-la Трипілля.
Здригається напівпрозоре тіло
У ніби-коханні, в роздвоєнні світу:
Отак — залишатись, отак — тікати.
І розум летить, але серце — тисне,
І просторо тілу, а духу— тісно…
А втім, я навряд чи подібна до ката —
В мені ще занадто багато плоті.
Фіранка летить…
Ілюзорність тане…
І каже розважливо мій коханий:
— Ну що ти, маленька!
Це ж просто протяг.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)
- Що ти хочеш від мене в Мелодія вічних прощань (22.04.22)
- Наші хлопчики в Пісні (21.04.22)
- Бранка в Хортицькі дзвони (13.04.22)