Колись давно, коли було не треба
Шукати слів і натяків в словах,
Я вміла доторкнутися до неба
І сміла мимохідь поцілувать,
Коли ми не боялися мовчання,
Не боронились сміхом від журби,
Коли я звуком першим і останнім,
Коли жила я піснею в тобі,
Коли я точно знала: ми не граєм,
Ми вміємо мовчати в унісон –
Цей світ був раєм. Нашим спільним раєм.
А день був –день. А я була – Асоль.
Ще не було «можливо…» або «раптом…»,
Ще не було тривог і каяття…
Шкода лише: казкар поставив крапку.
І стало просто казкою життя.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Спогади – сигаретами в І залишаться - вірші (25.05.22)
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)