Слова, старі, мов баба Горпина,
Сидять на призьбі старої хати.
Вітер вигойдує без упину
Їхні вицвілі шати.
Сидять слова, ворушать вустами,—
Кличуть хрипко померлії речі.
Зійде сонце. В зеніті стане —
Гріє тіла старечі.
Сидять слова — на призьбі, на стрісі,
На лаві, у клуні — байдуже, де саме…
Ще, може, затягнуть старої пісні
Старечими голосами.
І тільки надвечір, у тихім смерку
Чиясь дитина, співом зворушена,
Слова у кошик маленького серця
Збере, мов достиглі груші.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)