Такі ми є — не добрі, не лихі —
У самопізнанні на рівні генів.
Усе, що нам лишилось від птахів —
Тужавий крик, затиснутий в легенях.
Самих себе шукаючи вгорі,
Ми дихаємо важко, але гордо
І спрагло мовчимо, допоки крик
Всотається у кров і хлине горлом.
І в березневий напівмертвий сніг
Крізь чорні губи, спечені у кратер,
З нас витечуть скривавлені пісні,
Яким колись судилося літати.
І прийде час тремтливої роси,
І приховавши усміх таємничий,
Ми станемо травою — “прах єси…”,
Пташиний спадок видихнувши в вічність.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- День новий прийшов в Пісні (01.07.22)
- КОНКІСТАДОР в Благовіст (26.06.22)
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)