А я й забула: у тебе інша кохана.
Я, правда, ближча за неї
на кілька тисяч дощів…
А ти й не бачиш,
як я божевільно тану,
Упавши сном крізь зіниці
на дно твоєї душі.
Вона й не знає,наскільки глибоко в тебе
Вросло зміїне коріння
моїх усміхнених снів.
Тебе дратує
листів розпачливий щебет,
Бракує мого цілунку,
аби промовити: “ні”.
А ти й не вмієшлегку прогнати оману, —
Ні рук обвитих одняти,
ні вуст перервати стин…
А я й забула:
у тебе інша кохана.
Тепер згадалось.
То може, згадаєш ти?
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)