Навсебіч розлітались слова

Щодо мови і мовного стану.

З’ясувалося: “Мова жива,

Коли нею говорить кохання”.

Хто сказав їм, що мова мовчить?

Хто її вимірЯ за статтею?

Ми з коханим її вночі

Оживляли, мов Галатею.

Хай замовкнуть оці і ті!

Коли ніч, мов морозиво, тане,

Так природно у півзабутті

Вимовляти: “Коханий!..Кохана!.."

Відлетять неприборкані сни,

Потім сонце сполохає тіні…

І навряд чи потрібен словник,

Щоб сказати: “Єдиний!..Єдина!.."

Всі коханці бувають в раю

Без спокути, свічок і єлею:

У коханні богами стають

І навчаються мови своєї.