1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Шовкова держава (56)

Колись, у дитинстві, мене заворожила ця казка... Я так і бачила її - Шовкову державу, – прекрасну, мальовничу, співучу... І зівсебіч оточену ворогами. Як у кожній казці, все закінчилося щасливо. Чарівна країна дочекалася свого героя. І стали ясними зорі, тихими - води. Нашу казку ще не закінчено. Хочеться вірити, що казкар не забуде законів жанру. А доти кожен, хто живе в краю шовкових трав і напоєного пахощамі вітру, вірить у щастя. І тому - не варто забувати про диво, байдуже проходити повз красу... Ми є такі, які є. Ми живемо тут і сьогодні. Ми - самі собі герої. І все, що в нас є, - наша шовкова держава, країна мрійних і добрих людей, яким не варто забувати, що вони - саме такі...

Вітер ще має шанси бути почутим. Навіть якщо гніздиться на денці склянки.   Вітер дарує волю. Та радше – труту. Вітер нагадує лоно чужої коханки.   Вештає світом, полює – шукає втіхи. Якщо захочеш – можеш його прийняти.   Тільки – чи вистачить крові, дощу і сміху. Щоби – якщо не спиниш – хоча б обрати. 19.05.09
Ну і нарешті – те, що і так відомо: Трави – зелені. Небо – блакитне. Земля – червона. Лиш не забудь. Зупинись на порозі дому. Грудочку тої руди притисни до скроні.   Потім – тікати в тіні, дедалі довші. Тихо себе ховати помежи квіти... Раптом та й буде диво, та й буде дощик. Сполохне благодаттю – і ти навчишся родити.…
Сторінка 1 з 2