1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Шовкова держава (56)

Колись, у дитинстві, мене заворожила ця казка... Я так і бачила її - Шовкову державу, – прекрасну, мальовничу, співучу... І зівсебіч оточену ворогами. Як у кожній казці, все закінчилося щасливо. Чарівна країна дочекалася свого героя. І стали ясними зорі, тихими - води. Нашу казку ще не закінчено. Хочеться вірити, що казкар не забуде законів жанру. А доти кожен, хто живе в краю шовкових трав і напоєного пахощамі вітру, вірить у щастя. І тому - не варто забувати про диво, байдуже проходити повз красу... Ми є такі, які є. Ми живемо тут і сьогодні. Ми - самі собі герої. І все, що в нас є, - наша шовкова держава, країна мрійних і добрих людей, яким не варто забувати, що вони - саме такі...

Межи людьми, машинами –Звідки і взялася? –В’ється пісня вишúванаВужиком атласним.Із-зі дáвна в’ється пісня –Вдома і не вдома…Кого мине, кого стисне –Аж горло судомить.Комусь з очей – перша злива,Комусь – небо літа.Кому – сніги, кому – нива.А хто й не помітить.Вже пощезли всі щезники,Метушня – не ґерці.А тут – вона: тихесенько –І вже коло серця.Хоч є дім, немає дому, –Прихистом сріблиться.Таке…
крізь всю біду і весь одчай,що вишиті у снахнесу полин в своїх очахтуди, де біль минанесу, чекаю і боюсьщо висохне полинщо тінь твою і тінь моюв зітханнях ковиливколише сон, приспить туман,обійме тепла млаці тіні ніч переплела,а злити не змогла.іду- і плине течія,і гусне смак біди –убий, якщо згадаю янавіщо і куди 04.09.2002
Сторінка 2 з 2