1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Ключі від ранку (52)

Воно таке мінливе - кохання. Він такий різний - коханий. У почуття стільки граней! Вони часом міняться веселкою, часом - ранять до крові. У героя стільки облич! Щоб нарешті збагнути незбагненне, варто подивитися в кожне. Але відімкнути світанок і зустріти новий день щасливою можна лише з по-справжньому близькою людиною. Яка подарує коханій ключі від ранку.

Море моє чекає – на повертання таїнства. Море у снах про мене бачить мене – щасливу. Знають усі закохані: прагнеш – то дочекаєшся. Знають всі подорожні: прийдеш – лиш будь сміливим.   Тож у неспиннім ритмі берег цілує хвилями: Що вже – але терпіння морю не позичати. Є на нестерпну тугу чайки – нехай поквилять. Є на прийдешню радість сонце…
Ти мені потрібен: У розмовах – срібло. Виплавлене в тиглі. В ніжності застигле. Я була у тусі. Я висіла в чатах. Я вже майже злюся: З ким би помовчати? У дзвінкім клечанні І в зимовім сріблі Ти – моє мовчання. Ти мені потрібен. 30.08.07
Сторінка 1 з 2