1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Перепустка в вирій (64)

Темп нашого існування - космічно шалений. У намаганні встигнути, зловити, осягти неосяжне ми підганяємо самі себе: швидше! швидше! Що там  подумати - просто зупинитися й побачити щось окрім намічених цілей і то годі. Але іноді таки зупиняєшся. Озираєшся здивовано і  пригадуєш: душі народжуються крилатими. І вони прагнуть своєї природної стихії, свого неба. А світ, як і за часів Григорія Саввича, ловить. А побут плете такі зручні тенета! І іноді почуваєшся таким знекриленим, що, здається, для того, щоб податись у вирій - і то потрібна віза. Чи хоча б перепустка. Кожному - своя.

Я впаду, коли захочу –Не тоді, коли примусять.Залишились тільки очіТа уявний кільчик в вусі.   Я впаду – коли зумію.Коли крок зупинить подих.Залишились тільки віїЙ попід ними темна згода.   Я впаду серед розлуки,Бо не світить більше зірка.Залишились тільки рукиІ у горлі – з меду – гірко.   Я впаду, коли зупинитьВорон криком при криниці.Далі йти? Там тільки тіні –Ниці.…
Хай буде день, в якому опадаєШматочок сонця в спраглі наші очі.Буває – дощ. Буває – життєдайний.Буває, заливає дні і ночі.   І буде ніч. Бо ночі – як не бути.Веселий безмір. Золото на чорнім.П’янке видіння: келих і отрута.Сумне знання: на все чекають жорна.   І буде вдих, що прагне верховіття.І видих, що вціловує коріння.Не бути. Бути. Бути – і не…
Сторінка 2 з 2