1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Пам’ять козацького степу (27)

Одвічний Степ пам’ятає багато чого. У його долонях зроджувалися і зникали цілі народи. Якби він міг говорити - годі було б шукати кращого підручника з історії рідної землі. Втім - він таки говорить. З тим, хто хоче його почути. І озивається пам’яттю давно минулих подій, колишньої звитяги і слави. І коли я торкаюся босоніж духмяних степових трав - немов би чую його голос. І голос той розповідає мені те, що я відчуваю відколи себе пам’ятаю - серцем і пульсацією крові. І лицарі нашого минулого для мене - майже реальність. Тому я й намагаюся зловити саме тут дароване Господом Слово. Чи ж вдається - судити вам. Я просто - ділюся тим, чим зі мною так щедро ділиться мій Степ. 

Співати – не на крилосі, На босоногій вулиці Пригадую: молилося Пригадую: минулося Вставати – не до утрені До пастушка з овечками А пісенька – немудрою Спліталася вервечкою Плелась поміж зілинами У травах потолочених Я нею – пуповиною – до неба приторочена Там, при лелечім колесі Поміж зірки нелічені Де мій – з криничним голосом, Немов струмок із річкою Майну, мабуть,…
Чим ближче Купала, тим папороть пахне тривожніше. Гілки заплітаються в темне цупке полотно. Усе, що належиться, буде ще віддано – кожному. І крокам, що переплелися, обіцяно дно. Хіба – Морена невблаганно і сонячно випливе. І жертви – не треба. А треба тремтіння долонь. Мені по тобі – або й з тебе – іще не доліплено, Та глина (бо ж –…