1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

І залишаться - вірші (245)

Я от думаю – стільки ніжного Неймовірного, незбагненного Мов не стало мене, колишньої, Полоненої Полонила – я   Виціловують трави стеблами Прихиляючи ніч до всесвіту Звідки стільки аж дива теплого, Опівнічного, безсловесного   І лиш зорі всі – у сторожу нам, Долі свідками випадковими Мій некликаний, неворожений… Незворотністю подарований 06.06.12
Не клич мене до себе, любий мій Безцільних слів не витрачай даремно Безглузда ніч - вона така буремна На вулиці так холодно і темно, Що морок залипає поміж вій   Не клич, я від утоми ледь жива Іди один – цей світ такий широкий Ти опізнився рівно на півроку Немає сенсу знов лічити кроки І рахувати заново слова 1991