1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

І залишаться - вірші (297)

Десь далеко розгулюють смерчі І дзвенить золотий суховій… Я така безпорадна і змерзла В зачарованій тиші твоїй.   Сиві хмариська, зливами гнані, Захлинаються громом. О ні! Не проси мене лишитись на ніч – Мені боляче. Зимно мені.   Не зігрітися снами старими Не прогнати мовчанням біду Попрощаюся. Рипну дверима. Озирнуся. Заплачу. Піду. 1996
Брама плаче. Рипіння стікає По стовпах іржею і брудом Видихають залізні груди Пил і порох, намиті віками Місто кориться. Стелиться місто Під залізні кроки прогресу. І поволі марніє Всесвіт Ніби жах викривляє риси Дорогого комусь обличчя Вересень 1996