І залишаться - вірші (357)
18.01.18
О, місто - вежа, місто ворожбит
О, місто – вежа, місто ворожбит Сколи моїми смутками долоні. Я не троянда, кинута тобі, Я – пошуки себе в твоєму лоні. Я – тінь себе. Лише іще німа Я – камінь у майстерні безкінеччя… У цього неба – неповторний смак І колір часу, Всесвіту і втечі.
Опубліковано в
І залишаться - вірші
16.01.18
Уже не стане іншою свіча
Уже не стане іншою свіча – Ні темним жезлом, а ні булавою Їй воїв не покликати до бою Їй помахом не зупинити час Щоб виказати все – як на духу, – Душа не потребує довгих звітів… Їй – що? Вона лише дарує світло Утомленим на темному шляху 29.09.1995
Опубліковано в
І залишаться - вірші
Більше...
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Весело. Як я вже говорила в І залишаться - вірші (26.09.20)
- А як ти думав в І залишаться - вірші (23.09.20)
- На віки вічні – цей біль в І залишаться - вірші (22.09.20)
- Десь над містом квітує вогонь в Мелодія вічних прощань (22.09.20)
- Я от думаю – стільки ніжного в І залишаться - вірші (18.09.20)
- Мотив цей так любила я колись в Хортицькі дзвони (14.09.20)
- Іноді хочеться бути і от такою в Ключі від ранку (09.09.20)