1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

І залишаться - вірші (258)

Коли синє звучання прокинеться в струнах твоїх, – Наче терпко повіяло синім ожиновим вітром – То опинишся ти по коліна в закляклій траві, Що останніми спазмами ловить осіннє повітря.   Коли стануть круг тебе, мов варта, чиїсь голоси, Коли іскрами бризне, мов ватра, стривожена пам’ять, – Ти впадеш, мов у безвість, в цю темну ожинову синь, Деручи на лахміття байдуже…
Тоншають контури - Памороззю беруться. Безмір безпам’яті – зорями у вікно. Ти відбуваєшся буцім, так треба. Буцім. Все, що лишилось, - потроху впиватися сном.   Тихо. По краплі Точити пітьму загуслу В пальцях гойдати келихів передзвін Рікам колишнім нові простеляти русла Прагнення неба вшептувати траві.   Так і минеться – даром в обидві руці. Скалкою сонця, завмерлою в вітражі, Де…
Сторінка 7 з 7