1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

І залишаться - вірші (357)

Впадуть на кригу спалахи вогню, Зітхнуть дерева чорним верховіттям… За німоту я відстань не виню, Лише себе — за неспроможність вити. Цей вовчий блиск моїх сліпих очей — Він не від сліз, скоріше, від несліззя. А в слід мені — цей свист. І ще! І ще! І постріли поламаного хмизу. Мене жене мій відчай у степи — Туди, де самота.…
І не буде того, що не мало би бути.Ти ж бо точно вже знаєш, що треба тобі.Ти збираєшся випити звичну отрутуІ скоритись ледачій безтерпній добі.   Безнадія прийде й захлинеться все віче,Не побачивши тихого поступу дня.Ти нікому й нічому в цім світі не личиш.Ти стерня. Якщо хочеш – горіла стерня.   А відтак по тобі проростуть верболози.Ти ж хотів посадити…