1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Сонцетяжіння (5)

Опливає свіча. Ні! Це місяць на обрій зіперся.Розпускається квітка. Чи сонце. То й морок мине.В жовтих латах плаща я стаю до щоденного герцяІз собою і світом, який зневажає мене.   Мерехтливий вогонь невблаганно окреслює коло,Та хода моя пружна – знаку не шукаю вгорі.Жаль волосся мого золотий неприборканий шоломЗахищає не дуже від дротиків, списів і стріл.   Та доносить луна голоси…
Я хочу на пасіку, в літо щедре,В калачики, в спориші,—Туди, де мій час витікатиме медом —Світлим медом з вощин. Туди, де вирує бджолиний оркестр, Де всі мої лиха — ніщо,Де біга й понині чорненький песик,Що звався, здається, Жучок. Мені не потрібні цілющі джерела, Достатньо вернути лишеньТуди, де росли велетенські дереваНа місці низеньких вишень, Де ще непоправним здавалася горем На ніч…