1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Мелодія вічних прощань (4)

Я — парасолька. Я стою в кутку.Сьогодні дощ, та я вже непотрібна.Господар мій вважа (хоч, мабуть, хибно),Що соромно носити отаку.   І от стою, немов колишній воїн,Пораненнями вилучений з лав.Бо під дощем усі ішли по двоє,А мій себе самотнім почував.   Покинуто — зіщулену й німу.Мені б спочити. Але я боюся:Він десь іде в плащі і капелюсі.А раптом буде холодно…
Коли-небудь, не зараз,із потяга встану.У вогонь привітаннячервоних гвоздикЯ занурюсь повільно,немов у світання,Вип’ю погляда синього,наче води.   Так по-змовницьки глянутьдерева безлисті,І пророчо гойднетьсяторішня трава…Будем ввечері зновупервісні і чисті, —Це лиш наша робота —Коханців вдавать.   Ах, ми бідні акторибродячого цирку,Ми — веселого світупечальні пажі.То не місяць над нами —мандаринова шкіркаПоміж криги і снігусамотньо лежить.   В нашій трупі маленькійще маса вакансій:Кожен…