1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Я зроду тут живу (56)

Мовчи моє серце, не плач! Живучи в примарній безодні Іще ти не знало нестач, Що тягнуть, мов руки холодні.   Іще ти не бачило біль, Як недруга – чутно і зримо, Іще не повзуть звідусіль Чутки і наклепи. Ти з ними   Не зналося, серце моє, І зрада тебе не торкалась... Чому ж тоді біль постає Безжально, мов вогненний спалах,…
Зоря мого зойку так високо висить На синій завісі в індиговій висі, Мінливо малює за кольором колір І коло за колом все ходить довкола Заснулого тихо у власному домі, Глухого до звуків, йому невідомих. І з присмаком крові стоїть пурпурово Зоря мого зойку на тлі полиновім. Листопад 1993
Сторінка 1 з 2