Зелені відлуннядзвінкого холодного літаТакі недоречніпід сивим осіннім дощем —Здається, що штучнимсмарагдом просякнуті віти,А вітер же справжній,який же він справжній, цей вітер —На присмерку літаосінній зажурений щем.Ще квіти у вазахзгадать намагаються подих,Яким на світаннівони цілували птахів…Калюжі темнішають,очі вологі підводять.І безліч прозорих,холодних шалених мелодійНароджують ринви,що стали вустами дахів.О, як же натхненноспівається реквієм літу!Протислося сонцеплечем між напруженпх струн…Ще ближче до краю…ще ближче… І…