Скажи, а ми таки – були?
Ми не примарилися світу –
Двома прозріннями імли
На грані виродження світла.
Мені здається – наче, так.
Мені ввижаємося – щастям.
А цей ось опівнічний птах,
Що дихає тривожно й часто,
Мені говорить: все забудь.
Він каже: все майнуло в сутінь.
Співає: випиту добу
З безодні неба – не вернути.
Я знаю: так воно і є.
Я розумію: сльози – роси…
А світ мені перестає
Стелити трави в ноги босі.
А світ – він колеться чомусь.
А вітер – порохом між вії.
Мені здається, що – німу
Ти вже згадати не зумієш.
Тому – співатиму. А ти,
Дарма що я Орфей ніякий,
Зумій на голос мій прийти
Хоч уві сні – непевним знаком.
20.07.12
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Ну і де вона в І залишаться - вірші (20.04.18)
- ХОРТИЦЯ в Хортицькі дзвони (20.04.18)
- Роде мій в Хортицькі дзвони (17.04.18)
- За блакитною горою в Хортицькі дзвони (17.04.18)
- Так напоротися- це стовідсотково попасти в І залишаться - вірші (14.04.18)
- Зарегульовано русла річок в І залишаться - вірші (12.04.18)
- Пам'ятаємо в Новини (10.04.18)