Залишаю у серці карбом
Таємницю страшну свою:
Я живу, мов скупий над скарбом –
Не беру і не віддаю
Розказати б кому – не повірить
Нереальній такій ворожбі:
Відпускаю свого у вирій,
А чужого беру собі
Так і будуть самотньо скніти
Тіло, очі, вуста, коса,
Бо свого не посмію спинити,
А чужий не залишиться сам
Золотавий пташиний щебет
Не для мене в весні розтає –
Бо чужого мені не треба,
А моє – лиш в яві моє
1995