Так воно зазвичай.
Тане нарешті сніг.
Сонце в твоїх очах –
Відблиском у моїх.
Поглядом прив’яжу –Ніжним, легким ласо.
Ми вже понад межу –
Дихаєм в унісон.
Запросто – крізь стіну,Важко до тебе йти.
Я, мов сліпа, торкнусь,
Наче не вірю: ти.
Сплачуть молочаї.Зрине у небо сміх…
Ось і кінець моїй
Вимушеній зимі.
2007