В саду, де тіні слив пригадують весь час
Щемку вагу плодів і ніжність відцвітання,
Блукають вечори з вітрами на плечах
І привиди світань спалахують і тануть.
У цей примарний сад, де навіть солов’ї
Змовкають повсякчас, наслухуючи пам’ять,
Щоніч вертають ті, хто теплі сливи їв –
На відстані років. Блукаючи степами.
Я майже бачу їх. Чому – ніхто не зна –
Вони ізвіддалік вітаються зі мною.
І сивина плодів. І степу сивина.
І скроні, що уже беруться сивиною.
Їм, певно, як мені – і добре, і болить.
А саду вже нема. А це чия ж провина?
Цей мед осінніх слив. Китайка ковили.
Повернення в степи тоненька пуповина.
28.07.07