Ти щойно вчився
приміряти спогад
Виходило – не дуже.
Що подієш?
Три жмутки слів.
Мандрівка до порогу.
Спокійна і надійна безнадія
Тонких снігів
обірване лахміття
І сонця сторожкий
непевний усміх
І трішечки тепла.
І безмір –вітру
В руці – руки
стривожена пелюстка
А решта – тінь.
Такий собі театр
Обличчя тане.
Сон ховає риси
Тієї, що була у п’єсі – автор
А ще – чи то глядач,
чи то актриса
Ії щораз приводить
тепла сутінь.
Лови мару. Цілуй
вогні на стінах…
Усе гаразд.
Лиш треба перебути
Непроханого спогаду частину
Ти щойно вчився
приміряти спогад –
Невчасно. Недоречно.
Хоч кричи…
І все – дорога.
Кожному – дорога
І десь від щастя
згублені ключі
9.05.10