Це – раптовий спалах моєї думки
Перший –і разом з тим останній,
Бо хтось уже мій мозок вдоволено хрумка
І мені не страшно опинитись в ворожому стані
Я пишу про те, про що ніхто нічого не знає
І може тому, ніхто не наважиться критикувати
Проте, у кожного критика – хата скраю
Вона ж – його фортеця, нехай кострубата
Бо кожен критик – в душі англієць, що знає ціну
Усім словам, що зріють у нього в думці
Та тільки бодай одне з тих слів пробиває стіну
Стиснених вуст – їх уже не зупинить жодна жувальна гумка
І закрити рота його не змусить жоден намордник
І на мить зупинити не зуміє й один світлофор
А потім вони ходять ревматично і гордо
А з окремих партій хтось утворює хор
І ось тоді – тримайся, нещасний писака,
Що насмілився писать не так, як пишуть усі
Ти рано радієш. Це була тільки перша атака
А мені не треба нічого, крім сумної квітки в росі
12.12.1994