Я люблю тебе так,
як не сміють любити інші.
Ця любов — не відзнака,
і може, тому страшна.
Вона тільки і знає,
що сліпо родити вірші
І вмирати щовечора,
мов викидатись з вікна.
Це — любов-самогубство,
предтеча того цинізму,
Який струїть тебе
в найсвятішу для тебе мить.
Ми впадем, наче листя —
обоє впадем донизу
У холодні і мертві
долоні німої зими.
Нам недовго страждати —
ця крига печально розтане.
Ми розчинимось в повені,
марно шукаючи дна
І народимось знову,
відчувши у корчах останніх,
Як стрілою травини
крізь нас проростає весна.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)