О, місто – вежа,
місто ворожбит
Сколи моїми смутками
долоні.
Я не троянда, кинута тобі,
Я – пошуки себе
в твоєму лоні.
Я – тінь себе. Лише іще
німа
Я – камінь у майстерні
безкінеччя…
У цього неба – неповторний
смак
І колір часу, Всесвіту і втечі.