В краю, де росяні лелітки,
Де сходять зорі на світанні,
Я відшукаю дивну квітку,
Що захищає від кохання.
І там, де вітрова оселя,
На схилах гір зеленооких
У мовчазних, незламних скелях
Я врешті відшукаю спокій.
Бо там, сховавшись у камінні,
Мов чисте джерело, ясніє,
Навколо сиплячи проміння,
Та квітка росяна – Надія.
Їй добре там, в краю захмарнім,
Але зривать її негоже –
Нащо красу губити марно:
Вона мені не допоможе.
Літо 1991