Певно, я ще лишаюсь у грі.
Мені страшно від думки самої:
Десь сидять у кав’ярні старій
Сон, Дрімота та Олє-Лукойє
Так немовби від себе тіка,
Сон, змарнілий, прозорий і сивий
Зазирає в порожній рукав
І потроху впивається пивом.
Із Дрімотою трохи простіш:
Вона має «Жітен» і «Мартині»,
Має персні зо три золоті –
Лиш не має ні тиші, ні тіні.
А в кутку, підливаючи їм –
Так, аби лиш мовчали обоє –
Парасолі подерті свої
Роздивляється Олє-Лукойє.
В місті – ніч. Що по чім? Хто із ким?
Хто розчує – дитинки б одної! –
Як сотають п’яненькі казки
Сон, Дрімота та Олє-Лукойє.