Хто схрестив ці дороги
В запилені сірі розп’яття?
Хто позначив цей вибір
Тривожним безсонням нічним?
Хто приніс у цей світ
Спраглооке мандрівне прокляття?—
Ми шукаємо долю,
Блукаючи слідом за ним.

Хто твердою рукою

Накреслив затьмарений обрій?—
Він впадає ув очі,
Коли не чекаєш біди,
Він лякає і кличе:
Ідеш, передчувши недобре,
Щоб лишити сліди —
Проминущі, непевні сліди.

Хто щомиті тебе

Розпинає на сивому вітрі?
Хто примушує кров
В твоїх венах розносити біль?
І пульсує у скронях
Іще ненароджений витвір,
І здригаіться в корчах
Твій час, що безболісно збіг.

Час іще витікає

Із вічності чорною кров’ю.
Ти ще можеш устигнуть —
Однаково маєш іти.
Бо нескоро колись
Ти з плачем припадеш до дороги —
І нарешті втечеш
З безпритульності і самоти.