Не треба слiв, пророщених в теплi,
Пустопорожнiх дзвоникiв на збруї –
Ти ж не питаєш вазу на столi,
Чому вона за лiтом не сумує,
Не докоряєш стомленим дверям,
Що зустрiчi з тобою не зрадiли…
Ти зайвих почуттiв безглуздий крам
Розмiнюєш на дотики до тiла.
Як їх багато: промiнь, вiдблиск, снiг,
Тепло крижини, наче нiжнiсть ката…
А я вже так стомилася од них,
Що втому перестала вiдчувати.
То що? Я занiмiла. Я мовчу.
Напнулася на лiжку, мов вiтрило…
Чого ти хочеш? Запитай свiчу,
Чому вона на ранок догорiла.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)
- Що ти хочеш від мене в Мелодія вічних прощань (22.04.22)
- Наші хлопчики в Пісні (21.04.22)
- Бранка в Хортицькі дзвони (13.04.22)