Ледь хрипує старенька платівка,
Теплий вечір морозивом тане,
Плаче літо, об теплу бруківку
Розбиваючи груди каштанів.

 

Блякнуть зорі, дзвенить верховіття,
Топче місяць блакитну стежину,
І у цім неприкаянім літі
Гасну я, мов остання жоржина.

 

Небо блідне розтрощеним люстром…
Хай я видамся ночі смішною —
Панно Осінь! Я ваша пелюстка.
Хоч нещиро поплачте за мною!

 

Завтра тишу скатують тимпани,
Зарегоче скривавлене лихо.
Панно Осінь! О, панно! О, панно!
Я не варта веселого сміху.

 

Розволочене листя пів неба
Приховає від змерзлого світу.
Панно осінь! Ну що ви? Не треба!—
По мені вже відплакало літо.