Мовчи моє серце, не плач!
Живучи в примарній безодні
Іще ти не знало нестач,
Що тягнуть, мов руки холодні.
Іще ти не бачило біль,
Як недруга – чутно і зримо,
Іще не повзуть звідусіль
Чутки і наклепи. Ти з ними
Не зналося, серце моє,
І зрада тебе не торкалась...
Чому ж тоді біль постає
Безжально, мов вогненний спалах,
Неначе пройшла я цей шлях,
Незримі порушивши стіни?...
Бо б’ється два серця в грудях;
Моє і моєї Вкраїни.
Жовтень 1992