Мені не сестра, не мати –
Життя моє, подих, біль, -
Земля моя. Чисто і свято
Кохаю її - в собі.
Ношу під серцем, мов сина,
І в серці, неначе любов,
Здається, в мені невпинно
Струмує вона, а не кров.
І я її так кохаю,
Що зношу сором, мов свій,
Що сльози її збігають
З - під болем змежених вій.
У кров мою трута лине
з отруйного жала змії...
Здається, сама я винна
У проклятій долі її.
Жовтень 1992