І до самого сходу
у чорного глоду
кістки стукотітимуть
Тут так зимно
але всі ми
цього холоду діти
І до самого літа
напівправдою гріті
ми таки існуватимем
доки сонце не спинить
сяйвом піни
наші втомлені атоми
І до самої смерті
на землі розпростерті
будем вірити в істину
Та олжа незборима
ми, її пілігрими,
Так і зникнем безвісними
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)