Коли-небудь, не зараз,
із потяга встану.
У вогонь привітання
червоних гвоздик
Я занурюсь повільно,
немов у світання,
Вип’ю погляда синього,
наче води.
Так по-змовницьки глянуть
дерева безлисті,
І пророчо гойднеться
торішня трава…
Будем ввечері знову
первісні і чисті, —
Це лиш наша робота —
Коханців вдавать.
Ах, ми бідні актори
бродячого цирку,
Ми — веселого світу
печальні пажі.
То не місяць над нами —
мандаринова шкірка
Поміж криги і снігу
самотньо лежить.
В нашій трупі маленькій
ще маса вакансій:
Кожен другий постукає —
і навтьоки.
Світ не любить кохання,
апе терпить коханців.
Отже, буде вистава.
Купуйте квитки.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- "Хортицькі дзвони " - 2019 успішно відбулися! в Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та української авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило (06.12.19)
- Підведено підсумки VІ "Хортицьких дзвонів" в Новини (03.12.19)
- Прес-конференція з підведення підсумків "Хортицьких дзвонів" - 2019" та оголошення переможців конкурсу в Новини (29.11.19)
- З днем народження, "Та, що бігла вперед"! в Новини (29.11.19)
- Опливає свіча в Сонцетяжіння (29.11.19)
- Я — парасолька в Мелодія вічних прощань (29.11.19)
- Коли-небудь, не зараз, із потяга встану в Мелодія вічних прощань (28.11.19)