1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
28 листопада 2019

Коли-небудь, не зараз, із потяга встану

Оцінити
(2 голоси)

Коли-небудь, не зараз,
із потяга встану.
У вогонь привітання
червоних гвоздик
Я занурюсь повільно,
немов у світання,
Вип’ю погляда синього,
наче води.

 

Так по-змовницьки глянуть
дерева безлисті,
І пророчо гойднеться
торішня трава…
Будем ввечері знову
первісні і чисті, —
Це лиш наша робота —
Коханців вдавать.

 

Ах, ми бідні актори
бродячого цирку,
Ми — веселого світу
печальні пажі.
То не місяць над нами —
мандаринова шкірка
Поміж криги і снігу
самотньо лежить.

 

В нашій трупі маленькій
ще маса вакансій:
Кожен другий постукає —
і навтьоки.
Світ не любить кохання,
апе терпить коханців.
Отже, буде вистава.
Купуйте квитки.

Детальніше в цій категорії: « Гірка пігулка болю Я — парасолька »

Мій настрій

Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...

Копия СОН ТРАВА