1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
20 лютого 2020

Половецькі герці

Оцінити
(3 голоси)

І. Дія вина і кохання

має відтінок втрати.

Місяць обличчам хана

кривиться над багаттям.

У екстремальних умовах

воїни несудимі.

Стелеться запах крові

теплим червоним димом.

Десь на далекій башті

стогнуть згвалтовані дзвони.

Сутінки дихають важко,

мов напівзагнані коні.

 

ІІ.

Попри поранення, кров і хиби

ти засинаєш на сіні.

Ти без кольчуги майже подібний

до чоловіка і сина.

Вечір вином витікає загуслим,

довшають місячні тіні —

І на вустах розпускається усміх

теплим ім’ям дитини.

 

ІІІ.

Мамочко! Мамо! Мені болить!

Бачиш — кров на долонях!..

Але вуста — тінню стріли,

тільки червоні:

— Сльози не для таких, як ми.

Падай на вістря болю.

Поміж приходом і смертю — мить,

мить неосяжна, мов поле.

Слухай. Не плач. Це мечі дзвенять.

Пахне майбутнім боєм.

Батько уже засідлав коня.

Чуєш? Це за тобою.

Гірко і болісно пахне трава

нашим близьким прощанням.

Витри долоні. Іди. Прощавай.

Дай, обійму. В-ос-та-н-нє!..

 

IV.

Тільки вуста — все ще стріла

Решта — стерня в зажинки.

Та, що оплакала і провела —

жовті руїни жінки —

тулиться пристрасно до землі:

-Приймеш? Чи ні? А може?..

Шкіра пригадує дотики сліз —

і пригадати не може.

 

V.

Знову: цілунок — вуста — стріла —

Руки — з плечей — відкинув:

— Ти вже зробила все, що могла —

коли народила сина.

 

IV.

Любощі й вина із присмаком втрати

кіньми крізь ніч пролетять.

Будем кохатися і гвалтувати

пам’ять — хмільним забуттям.

Ніч розпанахає навпіл заграва,

а через мить у вогні

воїни сплять на потоптаних травах.

Сплять — і кричать у сні.

Мчать, здобувають, гвалтують, платять

кров’ю — за здушений крик.

Місячним сяйвом остання посвята

сходить на них згори.