1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Чотири пори любові
Післямова   Підніми і тримайСкалку неба замислено-синю.Тоне світ у димахНе збагнеш – весняних чи осінніх.Опадають сніги.Не збагнеш – чи останні, чи перші.Цей надламаний згинТи напевно не скоро довершиш,Бо течуть береги,Нерухоміють води і плеса.Опадають снігиТак безжально і так безтілесо.Чи з тобою чи безВідлітають вітри і тумани.Світ ще пише тебе.По тобі вже лягли океани.Сплеск тремтіння і змах...Не зважай, відлітай, повертайся.Лиш міцніше тримайСкалку…
А той, хто смієтьсяУ чорних глибинах роялю,У різьблених рамах,У глиняних масках і склі,Хто схлипує тихоВ мінливих минаннях опалів, —По тóму – безпам’ять.Мовчання. Загублено слід.   І варто теперПозбирати розбурхані звукиУ мушлю з дитинства,Де спить лабіринтом полон...У рамах – імла.І мовчать неприкаяні руки.І маски, і камені.Навіть засліплене скло.   Зворожений світ –Без жалю, без пітьми, без печалі.Так хороше снитиЛиш світлі обіцяні…