1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
І залишаться - вірші

І залишаться - вірші (282)

І до самого сходу у чорного глоду кістки стукотітимуть Тут так зимно але всі ми цього холоду діти   І до самого літа напівправдою гріті ми таки існуватимем доки сонце не спинить сяйвом піни наші втомлені атоми   І до самої смерті на землі розпростерті будем вірити в істину Та олжа незборима ми, її пілігрими, Так і зникнем безвісними
І таки доведеться хоч злегка торкатися клавіш. Руки щойно злетіли – не знаю, що прозвучить. Я боюся всіх нот. Я fermato боюся навіть. Я творю цю мелодію – подумки, уночі.   Я не знаю вертання. Не виправиш звук, що схибив. Винуватого пальця відтять не велить закон. Я до того, як грати, повинна зробити вибір: Може, питиму соло. Можливо – удвох,…