Я не плачу. Відтак – не каюся.
Відбуваюся ніби-учтою.
Моя вічність розпочинається
Усвідомленням неминучості.
Моя вічність пістріє згадками
І співає пісень забутих.
Ну, ось так. Не щастить з нащадками.
Допиваю вино із бутлів.
Ні, не мною зім’ято ягоди
І не мною сипнуто цукру…
Як же – я? а де ж – я? а я тоді?
В захлинанні отого крука?
Видихаю. У ніч повернуто
Віз Ведмедиці. І на ранок
Сік забродлий засмакне вермутом
Тим, хто спиниться між вітрами.
29.10.08