Місто хворіє на дощ і калюжі.
З ним так завжди восени...
Чом це у тебе сьогодні, мій друже,
Голос такий сумний?
Вслухайся в сон під моєю рукою
І мишенят порахуй...
Чуєш, як легко вистукує поїзд
Спрагу нічного шляху?
Місто, в яке поспішають вагони,
Ще зберігає тепло:
Там серед ночі по вулицях сонних
Бродить зелений слон,
Хрумкає смачно траву соковиту,
П’є із фонтанів вино...
Жаль, що ніхто, ну ніхто не помітив –
Всі переймаються сном.
Якось-то буде, моя половинко!
Легко всміхнися, зітхни...
Місто оплакує кожну травинку –
З ним так завжди восени.
21-22 жовтня 1999