Я люблю його, мамо —

як вірші вічності прагнуть.

Я люблю його стримано —

як люблять готичні собори.

Так люблять полотна Далі

і музику Вагнера.

Так люблять небо і степ,

вітер і зорі.

 

Я люблю його тихо —

до білого хрускоту пальців,

Розчиняюсь в любові,

мов сіль у вселенських водах.

Я стрічаюся з нею,

як стрічаються двоє блукальців:

Очі — в — очі… вогонь…

і відходять… відходять… відходять…

 

Я люблю його, мамо —

як люблять дітей і квіти,

Навіть більше — як люблять

свою найдзвінкішу пісню.

Я впустила Любов — як у вікна

впускають вітер,

Та вона не лишилась,

бо їй було надто тісно.