Мені не сестра, не мати –
життя моє, подих, біль, –
земля моя. Чисто і свято
Кохаю її - в собі
Ношу під серцем, мов сина,
І в серці, неначе любов:
Здається, в мені невпинно
Біжить вона, а не кров
І я її так кохаю,
Що зношу сором, мов свій.
Що сльози її збігають
З-під болем змежених вій
У кров мою трута лине
З отруйного жала змії…
Здається, сама я винна
У прОклятій долі її