Тихий вітер мертві трави клонить,
І здається, все от-от засне...
Відлунали горя чорні дзвони,
ВІдсивіло небо весняне.
Плачем наполохані лелеки
Відкружляли у височині,
Полетіли – вже не крик, не клекіт. –
Лиш нечутний стогін в напівсні.
Тільки Смерть блукає тут, незрима,
Але й їй притулку не знайти:
Чорними, порожніми очима
Дивляться покинуті хати.
1992