А зброю,
що не заховали, –
Кують на орала.
Оратимуть так,
що з стовпів
облетять ліхтарі
І ніби не крали.
Ні жодного разу
не крали.
І сонце, і місяць
відтак ще лишились вгорі
Так зброю віднайдуть
Скричать матюгальники* –
ніжно
І будуть носити
повій і дурних на руках
А що заболить –
то конає одвага колишня
І сіль остигає
цілунками сліз на щоках
А зброя – то що ж.
Ми навчились цідити прокльони
Цілуючи вкотре
затерту благанням щоку
А те, що у жилах
нарешті колись захолоне, –
І стане останньою
із найстрашніших спокут