Здрастуй, сонце! Я тебе кохаю
Я тебе кохаю віддавнА
Та хоча між нами не стіна
Але ти на відстані відчаю
В чужині усе вбивало сили
Я вгасав – І лише ти, ясне,
Ти, як матір, пестило мене
І, мов квітку, в променях зростило
Звівши з батьком з мармуру палати
Я шляху до неба не знайшов
Як же із землі мою любов
Неосяжну й кличну показати
Хай ці крила стрінуть давню мрію
Я віддам життя за мить єдину
Плаче віск, та сльози безупинні
Мить останню сумнівом не вкриють
Хай же розстилається без краю
Море, як двійник ясного неба…
Сонце! Я наблизився до тебе
Ти – в мені… І я тебе кохаю!