Я завмерла портретом
На синьому тлі,
Брів розламаним злетом
Відбилася в склі.
Самота моя — туя —
Як дзвенять кришталі! —
Спить, допоки існую
Сном безглуздим землі.
Розіп’ята на вітрі
Останнім листком,
Знаю слово нехитре —
Ні крапок, ні ком —
Раз у раз заклинанням
Його шепочу
Безбажально, безжально,
Нечутно, нечу…
Так лишу непочутим
В повітрі — не жаль:
Не бальзам, не отрута —
Мінливий кришталь.
Самотою моєю
Дзвенить і дзвенить:
— Зачекай! Що для Геї?
Лиш мить, тільки мить…
Тіло — форма — потворна,
Ще потворніша суть…
Сиплю попелом чорним,
Та не можу забуть, —
Я не Стікс і не Лета,
Я каюся в злі, —
Завмираю портретом
На синьому тлі.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- КОНКІСТАДОР в Благовіст (26.06.22)
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)
- Вітаємо видавництва, дружні до творчості Марини Брацило в Новини (28.05.22)